Ми діти вокзалу Цоо / Крістіане Ф. (1981)

Мене звати Христина. Мені чотирнадцять. Звичайна дівчина — так здається збоку. Але більшість моїх друзів — наркомани. Я не відразу була «однією з них». Перший раз спробувала, бо хотіла зрозуміти, що так тягне мого хлопця до цієї отрути. Думала, це буде один раз. Просто подивлюся, що він відчуває. Але потім був другий… третій… і ось уже кілька місяців я живу від дози до дози. Я втомилася. Втомилася щодня шукати, просити, брехати, красти. Ми з ним пробували зупинитись. Не раз. Кожного разу обіцяли собі: все, останній раз. Але цього «останнього разу» щоразу вистачало рівно на день чи два. Троє наших знайомих уже не прокинулись. Молоді. Як я. Мені страшно. Дуже страшно. Бо наступною можу стати я. Хіба є ще вихід?..